Особливості адаптаційного періоду першокласників

Адаптацію визначають не лише як процес пристосування до успішного функціонування в даному середовищі, але й як здатність до подальшого психологічного, особистісного, соціального розвитку людини.

Як і ми, дорослі, діти 6–7 років реагують на стан невизначеності всією своєю суттю: у них порушується біологічна і психологічна рівновага, знижується стійкість до стресів, зростає напруженість. Можуть з'явитися стан тривоги, капризи, виявитися яскравіше будь-які труднощі характеру: впертість, незосередженість, замкнутість, демонстративність і тому подібне.

Для дитини прихід в школу – це своєрідне “оформлення на посаду” (за влучним виразом Т.А. Нежнової). “Справжній школяр – це щасливий володар портфеля і старанний виконавець шкільних правил. Він слухає вчителя, піднімає руку і отримує відмітки” – зіграти в таку гру жадає практично будь-який майбутній першокласник. Через декілька днів або років дитина визнає себе обдуреною, а вчителя – обманщиком, з яким треба було, виявляється, грати зовсім в інші ігри. Годинами сидіти за партою виявилося не так цікаво, як очікувалося. Так другого(!) вересня у дитини на все шкільне життя розійшлися  реальні інтереси і гра в шкільні атрибути, що швидко приїлася.

Початок навчання дитини в школі – складний і відповідальний етап в ії житті. Діти 6–7 років переживають психологічну кризу, пов'язану з необхідністю адаптації до школи. Які характеристики даного періоду слід враховувати, здійснюючи психологічну адаптацію дитини до школи?

По-перше, змінюється соціальна позиція дитини: з дошкільника вона перетворюється на учня. В неї з'являються нові і складні обов'язки: робити уроки, приходити вчасно в школу, бути уважною на уроках, дисциплінованою і тому подібне. По суті, вперше в своєму житті дитина стає членом суспільства зі своїми обов'язками. Вчитель виступає представником суспільства: він задає вимоги і норми, орієнтує дитину в тому, як ій слід поводитися, що і як робити.

По-друге, у дитини відбувається зміна провідної діяльності. До початку навчання в школі діти зайняті переважно грою. З приходом до школи вони починають опановувати навчальну діяльність. Основна психологічна відмінність ігрової і навчальної діяльності полягає в тому, що ігрова діяльність є вільною, а навчальна – побудована на довільних зусиллях дитини. Слід зазначити так само і те, що власне перехід дитини від ігрової діяльності до навчальної здіснюється не за ії волі, не природним для неї шляхом, а є як би “нав'язаний” їй зверху.

По-третє, важливим чинником психологічної адаптації дитини до школи виступає ії соціальне оточення. Від відношення вчителя до дитини залежить успішність ії подальшого навчання в школі. Успішність процесу адаптації дитини до школи залежить ще і від того, наскільки міцно вона змогла ствердити свою позицію в класі серед однолітків. Активна та ініціативна дитина стає лідером, починає добре вчитися, тихий і податливий учень перетворюється на аутсайдера, вчиться без бажання або незадовільно.

По-четверте, однією з гострих проблем виступає проблема заборони рухової активності ініціативної дитини і, навпаки, активізація млявих і пасивних дітей. 

Соціально-психологічна адаптація є процесом активного пристосування, на відміну від фізіологічної адаптації, яка відбувається як би автоматично. Стосунки з середовищем, до якого треба пристосовуватися, особливі. Тут не лише середовище впливає на людину, але і вона сама змінює соціально-психологічну ситуацію. Тому адаптувати доводиться не лише дитину до класу, до свого місця в школі, до вчителя, але і самого педагога до нових для нього учнів.

Деяка частина першокласників зазнає труднощі, перш за все, в налагодженні взаємин із вчителем і однокласниками, що нерідко супроводжується низьким рівнем опанування шкільної програми. У виразі їхніх облич можна побачити емоційний дискомфорт: печаль, тривога, напруженість типові для них.

Дезадаптованість у певної частини школярів пов'язана з поведінковими проблемами – низьке засвоєння шкільних норм поведінки. На уроках ці діти неуважні, часто не слухають пояснення вчителя, відволікаються на сторонні заняття і розмови. Якщо ж вони зосереджуются на завданні, то виконують його правильно. На перерві відбувається розрядка напруги: вони бігають, кричать, заважають іншим дітям.

Причини дезадаптації

За дослідженням Г.М. Чуткиної виокремлені такі несприятливі чинники дезадаптації дитини :

·        “неправильні” методи виховання в сім'ї;

·        функціональна неготовність до навчання в школі;

·        проблеми у спілкуванні з дорослими;

·        неадекватне усвідомлення свого статусу в групі однолітків;

·        низький освітній рівень матері;

·        конфліктна ситуація в сім’ї через алкоголізм;

·        негативний статус дитини в колективі однолітків в дошкільному закладі; 

·        низький освітній рівень батька; 

·        конфліктна ситуація в сім'ї; 

·        негативне ставлення до дітей вчителя;

·        неповна сім'я тощо.

Дослідники виділяють дві групи причин дезадаптації – біологічні та соціально-психологічні.

Біологічні причини шкільної дезадаптації: 

§  соматична ослабленність дитини; 

§  нейродинамічні розлади, пов'язані з психомоторною загальмованістю, з емоційною нестійкістю (гіпердинамічний синдром, рухова розгальмованість);

§  функціональні дефекти периферійних органів мовлення (дислексія, дисграфія); 

§  легкі когнітивні розлади (мінімальні мозкові дисфункції, астенічний синдром та ін.).

Соціально-психологічні причини: 

§  негативний виховний вплив сім'ї, що спричиняє недоліки підготовки до школи; 

§  особливості стосунків з однолітками; 

§  неадекватність самооцінки; 

§  мотиваційна незрілість;

§  особистісні якості (агресивність, тривожність);

§  невірний педагогічний підхід вчителя.

Етапи адаптації

Згідно з дослідженням М.М. Безруких, процес адаптації дитини до школи можна розділити на декілька етапів, кожен з яких має свої особливості і характеризується різною мірою напруженості функціональних систем організму.

Перший етап – орієнтувальний, коли у відповідь на весь комплекс нових дій, пов'язаних з початком систематичного спілкування, відповідають бурхливою реакцією і значною напругою практично всі системи організму. Ця “фізіологічна буря” триває достатньо довго (2–3 тижні).

Другий етап – нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні (або близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці дії. На першому етапі ні про яку економію ресурсів організму говорити не доводиться: організм витрачає все, що є, а інколи і “в борг бере”. На другому етапі ця ціна знижується, буря починає затихати.

Третій етап – період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найбільш відповідні варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр, будь то розумова робота щодо засвоєння нових знань, статичне навантаження, яке випробовує організм при вимушеній “сидячій” позі, або психологічне навантаження спілкування у великому і різнорідному колективі, організм, вірніше, кожна з його систем, мають відреагувати своєю напругою, своєю роботою. Тому чим більше напруги видаватиме кожна система, тим більше ресурсів витратить організм. А ми знаємо, що можливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала напруга та пов'язане з ним стомлення і перевтома можуть коштувати організму дитини здоров'я.

Тривалість всіх трьох фаз адаптації – приблизно 5–6 тижнів, а найбільш важким є перший місяць.

Рівні адаптації

За рівнем адаптованості дітей можна умовно поділити на три групи.

Перша група дітей (високий рівень)  адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко входять в колектив, освоюються в школі, знаходять нових друзів в класі, у них майже завжди гарний настрій, вони доброзичливі, сумлінно і без видимої напруги виконують всі вимоги вчителя. Іноді в них відмічаються складності або в контактах з дітьми, або у стосунках з учителем, оскільки їм ще важко виконувати всі вимоги правил поведінки. Але до кінця жовтня відбувається засвоєння і нового статусу, і нових вимог, і нового режиму. Ці якості дозволяють їм з перших днів відчути свої усіхи, що ще більше півдвищує навчальну мотивацію. Це легка форма адаптації.

Друга група дітей (середній рівень) має тривалий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Як правило, ці діти зазнають труднощі в засвоєнні навчальної програми. Завдяки доброзичливому і тактовному відношенню вчителя до кінця першого півріччя реакції цих дітей стають адекватними шкільним вимогам. Це форма середнього рівня адаптації.

Третя група (“група ризику”) – діти, в яких соціально-психологічна адаптація пов'язана із значними труднощами. Вони не засвоюють навчальну програму, у них проявляються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, батьки. Постійні неуспіхи в навчанні, відсутність контакту з вчителем створюють відчуження і негативне відношення однолітків. Серед цих дітей можуть бути ті, хто потребує лікування — учні з порушеннями психоневрологічної сфери, проте можуть бути і учні, не готові до навчання в школі. Це “група ризику”.

Пам’ятка батькам першокласника.

1. Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

 2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

 3. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

 4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

 5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

 6. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам’ятайте, що похвала та емоційна підтримка (“Молодець!”, “Ти так добре впорався!” ) здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

 7. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

 8. Зі вступом до школи в житті вашого малюка з’явилася людина авторитетніша, ніж Ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

 9. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.